Експедиція на Алтай: звільнення душі Кадин, гори Бєлуха і Байда

Бориспіль - Стамбул - Новосибірськ - плато Укок і принцеса Кадин.

Ми зібралися в аеропорту Бориспіль завчасно, щоб вірно перерозподілити вантаж. Пересадку зробили в Стамбулі і далі полетіли до Новосибірську, де пересіли на автобус.

За цілу добу ми проїхали 1000 кілометрів, щоб дістатися до плато Укок, на Алтаї. За годину ми вже сиділи у всюдиходах, щоб піднятися на плато Укок – високогірну усипальницю алтайських князів, де волала про допомогу принцеса Кадин. ЇЇ душа застряла тут в астральній площині через те, що її муміфіковане тіло відкопали і перетворили на музейний експонат.

Після чого, починаючи з 1991 року, Алтай щомісяця трясли потужні землетруси, нагадуючи людям про первинність Духу в нашому світі. Це прикордонна зона: поряд Монголія, Казахстан. Тут немає доріг, а існують тільки напрямки, якими можна переміщуватися тільки у всюдиходах. Плато знаходиться на висоті 2900-3000 метрів.

Нам таки вдалося звільнити душу Кадин, і наступного ранку прогуркотів останній землетрус, а через місяць тіло принцеси Кадин перезахоронили у спеціальному саркофазі у Горноалтайську. Наташа Доценко, через яку ми звільняли душу нещасної принцеси, ледь вижила після цього складного ритуалу. Дві доби ми тряслися на плато Укок, але намічене здійснили повністю.

Пазирикські кургани і Долина Смерті - перевал Улаган - ріка Катунь

Довго ми вмовляли місцевих водіїв поїхати з нами в Долину Смерті, на Пазирикські кургани, але вони навідріз відмовилися через агресивність місцевих тубільців, які чужаків просто розстрілюють з рушниці прямо на дорозі. Для більшої переконливості водій демонстрував нам отвір від кулі у  лобовому склі свого Газ 66.

Нам вдалося умовити водія автобуса, що прибув за нами із Новосибірська, щоб він на світанні проскочив у ці дикі місця. Таким чином нам вдалося уникнути зустрічі з цими оригінальними аборигенами і зробити свою справу: відкрити ще два Промені для сходження Божественної енергії на Землю. Все поле довкола курганів було усипане суницями, як краплинами крові дітей, яких тут принесли колись у жертву.

На перевалі Улаган ми вперше зустрілися із духом Алтаю Ульгенем, якого ми несподівано для себе також звільнили з астрального полону. Його образ тепер постійно знаходиться на вівтарі нашої Академії, як пам’ять про ті незабутні дні. Далі знову переїзд майже в тисячу кілометрів у верхів’я ріки Катунь. Це гірські дороги, прикордонна зона, перевірки тощо.

Почалася підготовка до тривалого переходу в долину річки Аккем, до гори Бєлуха. Перші 18 кілометрів нам пощастило їхати на всюдиході, а далі на нас чекав тридобовий перехід з усім спорядженням під дощем, через тайгу, повз бурхливі потоки Білої ріки.

Гора Бєлуха - вхід у знамениту Шамбалу

Від «Трьох берез» ми могли розраховувати тільки на себе, бо всі відносні блага цивілізації залишилися позаду. Стежка мокра, слизька, рюкзаки по 30-35 кг, а зверху весь час іде дощ. Нарешті ми дісталися підніжжя гори Белуха. Ні в кого не лишилося сухих речей, тому ми влаштували день відпочинку і прання, щоб підготуватися до наступних походів.

До гори Белуха лишилося  5 км. По дорозі, на невеличкому перевалі стоїть капличка в пам’ять про загиблих альпіністів, яких тут налічувалося вже більше 30, і половина з них навіки залишилася в тріщинах льодовиків Белухи. Саме тут, біля Аккемського льодовика знаходиться вхід у знамениту Шамбалу, і тут ми провели ритуал зцілення Кристалу Матері Миру Софії. Емоції й почуття переповнювали нас!

Озеро Аккем - урочище Ярлу - Долина семи озер - Тюнгур - гора Байда

Почалася переправа через озеро Аккем, щоб дістатися урочища Ярлу, де на гірському масиві знаходиться матеріалізований образ Матері Миру Софії. Ми вже 5 діб не виходили на зв'язок із «великою землею» - не працював навіть супутниковий телефон, і тут ми знайшли три метри простору, де ми змогли прорватися в ефір. В Києві нас уже розшукували через МНС Росії. Урочище Ярлу дивовижне: вода в річці фіолетова, «серце» Матері Софії червоне, лик її осяйний і дуже чітко проступає серед скель.

Наступного дня ми відправилися в Долину 7-ми озер – неймовірно чарівне місце, де кожен льодовик утворює своє озеро. Тишу порушували тільки каменепади і несподівані пориви вітру, а так – абсолютна ідилія, в якій сам себе почуваєш живим на всі 100%.

Настав час повертатися в Тюнгур. Знову три доби в дорозі під дощем – і ми на базі. Почалася робота на околицях цього селеща, неподалік від якого зливаються в один життєпотік води білої ріки – Аккем і бірюзові води Катуні.

Далі підйом на гору Байда. В суцільному тумані відстали і не змогли знайти основну групу рівно половина команди. Але ті, хто опинився на вершині цієї сакральної гори, отримали незабутні враження і відчуття єднання з цілим живим світом.

Місцеві любителі езотерики піднімаються сюди, щоб побачити НЛО, які тут доволі часто приземлюються, але й без них тут відчувається неймовірна енергія гармонії. З гори Байда нас проводжала ціла зграя Соколів, які влаштували танок у нас над головами.

Екскурсія Стамбулом

Турецькі авіалінії подарували нам екскурсію у Стамбул. Після тайги, гір це було щось дивовижне. Стамбул вразив мене своїми стрімкими змінами і оновленням: я не був тут 16 років, а за цей час місто дуже суттєво змінилося на краще вражала чистота і якість доріг, шанобливе ставлення до пам’яток історії, велетенська кількість туристів. Нам вдалося відвідати основні святині й музеї, а ще – смачно поїсти в кафе нормальної їжі.

Нам, Українцям є чому повчитися у сусідів в плані розвитку туристичного бізнесу і пов’язаної з цим інфраструктури. Додому ми поверталися вже трохи «цивілізованими». Київ зустрів нас холодним дощем, але, все одно, -  вдома краще! Так завершилася ще одна знакова експедиція Команди Землі на Алтай.

Читайте ще детальний звіт по експедицію на Алтай >> або наш відео фільм про Алтай.

Матеріал підготував Віктор Шовкошитний, 
очільник Української Духовної Академії Просвітлення